Андрій Бондар: музика як інструмент реабілітації поранених військових
Як музичний досвід стає частиною військової служби та допомагає пораненим.
У цивільному житті — виконавчий директор оркестру Eclectic Sound Orchestra та засновник гільдії оркестрів, а з перших днів повномасштабної війни — доброволець Сил оборони. Пройшовши шлях від ТрО й бойового медика до начальника клубу 5-ї окремої штурмової бригади, Андрій Бондар доводить: на передовій та в тилових шпиталях музика може бути зброєю та інструментом порятунку. Сьогодні він поєднує армійську службу з продюсуванням унікальних культурних ініціатив — від музичних антологій спротиву до реабілітаційних сесій для поранених бійців.
Як ви прийняли рішення вступити до ТрО? Що найбільше закарбувалося в пам’яті з перших днів повномасштабного вторгнення?
Спочатку я вивіз маму й котів у безпечніше місце. Після цього разом із другом ми пішли до ТрО. Найбільше з перших днів мені запам’яталася кількість людей, які хотіли долучитися до захисту країни. Було видно, що багато хто не міг залишатися осторонь і прагнув бути корисним.
Згодом ви приєдналися до 5-ї окремої штурмової бригади. З якими найважчими викликами довелося зіштовхнутися?
Найскладнішим було опановувати армійську справу фактично з нуля. До цього я не проходив строкової служби, тож багато чого доводилося вивчати вже під час виконання поставлених завдань. Потрібно було швидко розбиратися в нових правилах, процесах і відповідальності.
Як вам вдавалося проживати та долати найскладніші моменти? Який цивільний досвід чи риси характеру допомагали триматися?
Мені допомагав цивільний досвід адміністрування та керівництва. Уміння організовувати роботу й комунікувати з людьми стало особливо важливим у війську. Часто саме чітка взаємодія, готовність слухати й домовлятися допомагають пройти складні моменти та рухатися далі.
Як би ви охарактеризували своє життя в умовному вимірі «до» та «після» приєднання до Збройних Сил?
До служби було більше свободи й можливості самостійно планувати свій час. В армії є правила й порядок, яких потрібно дотримуватися, а до нового способу життя доводиться звикати. Іноді непросто усвідомлювати, що не можеш просто піти тоді, коли захотів. Але служба вчить відповідальності, дисципліни та розуміння спільної мети.
У цивільному житті ви були музичним продюсером. До яких музичних проєктів вам вдалося долучитися вже під час служби?
Під час служби я долучився до кількох проєктів, у яких музика стала способом говорити про досвід війни, підтримувати військових і відкривати нові можливості для української культури. «Один із таких проєктів — це “Ода стійкості”, справжня музична антологія нашого спротиву. Ми об’єднали твори українських композиторів та виконавців, щоб через музику показати силу й незламність українців. А ще дуже важливий для мене напрямок — «Вібрації відновлення. Оркестр для реабілітації». Це ініціатива, створена для психологічної та емоційної підтримки поранених військових за допомогою живої музики й арттерапії. Проєкт проходив у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону, де ми проводили музично-терапевтичні сесії. До команди увійшли музиканти, психологи, медики та фахівці з психологічного супроводу військової частини А4010, а керував усім цим військовослужбовець і диригент Сергій Лихоманенко.
Які принципи з вашого цивільного досвіду ви взяли на озброєння для організації та продюсування заходів армійської тематики?
Насамперед – чітке планування, відповідальність за кожну деталь і вміння об’єднувати людей навколо спільної мети. У продюсуванні важливо чути команду, розуміти можливості кожного учасника й водночас тримати в полі зору загальний результат. В армійських проєктах до цього додаються особлива увага до безпеки, повага до досвіду військових і розуміння того, для кого саме створюється захід.
Яку роль для вас як для професіонала відіграє проєкт «Ода стійкості»? У чому ключова різниця між організацією звичайного цивільного концерту та концерту для військових, де самі захисники виступають у ролі музикантів?
Для мене «Ода стійкості» це можливість поєднати професійний досвід із тим, що має особливе значення під час війни: збереженням пам’яті, підтримкою української культури та розповіддю про нашу стійкість мовою музики. Цей проєкт показує, що культура може бути не лише свідченням пережитого, а й способом говорити зі світом про Україну. Коли на сцені виступають військові, концерт набуває особистого виміру. За музикою стоїть досвід людей, які захищають країну, а сам виступ стає для них можливістю проявити себе в іншій ролі. Тому в організації такого заходу важливо створити умови, у яких учасники почуватимуться впевнено й зможуть зосередитися на творчості. Це потребує особливої уваги до комунікації, безпеки та поваги до обставин, у яких живуть військовослужбовці.
Ви розповідали про проєкт «Вібрації відновлення». Як ви оцінюєте роль музики в реабілітації поранених військових? Чи бачите ви ефект від таких сесій і як самі бійці реагують на цей формат?
Музика може створити простір, у якому людині легше переключитися, побути в моменті й відчути емоційну підтримку. Вона не замінює медичної чи психологічної допомоги, але може доповнювати реабілітацію та бути для неї важливим ресурсом.
Під час сесій ми бачимо, як учасники долучаються до процесу: слухають, взаємодіють із музикою, спілкуються між собою та з фахівцями. Для кожного цей досвід індивідуальний, але сама можливість відволіктися від лікарняної рутини й долучитися до спільної творчої події має значення. Реакції бійців допомагають зрозуміти, що такий формат може бути для них близьким і підтримувальним.
Як у музичній сфері має реалізовуватися ветеранська політика: як інструмент психоемоційної реабілітації чи як створення умов для професійної та творчої самореалізації ветеранів?
На мою думку, ці напрямки мають доповнювати один одного. Музика й творчість можуть підтримувати психоемоційне відновлення, але ветеранам також важливо мати можливість повертатися до професійної діяльності, опановувати нові ролі й долучатися до культурних проєктів. Важливо не визначати за людину, чим саме має стати для неї музика. Для когось це може бути простір відновлення, для когось – нова професія чи продовження творчого шляху. Завдання ветеранської політики – створювати різні можливості й давати ветеранам змогу самим обирати, як реалізувати свій досвід і здібності.
Наскільки за час служби змінилося ваше світосприйняття і як ця внутрішня трансформація впливає на ваші нинішні та майбутні проєкти?
Служба змінила моє розуміння відповідальності, командної роботи й цінності часу. Я гостріше відчуваю, наскільки важливо, щоб за кожною ініціативою стояв реальний зміст і користь для людей. Це впливає і на мої теперішні проєкти: я більше уваги приділяю тому, для кого вони створюються, кого об’єднують і яку підтримку можуть дати. У майбутньому хотів би продовжувати розвивати проєкти, що поєднують культуру, досвід військових і можливості для відновлення та самореалізації.